Вхід на сайт



Ісайки

Ісайки

Село Ісайки  -  центр  сільської  ради,  розташоване  в  долині  р. Реп”яшки,  за  8 км від  райцентру  м. Богуслав.  Сільській  раді    підпорядковане  с. Яцюки.  Населення  с.  Ісайки  на  01.01.2007 р.  становило   1067  чол.,  с.  Яцюків  -  227.

Місцевість  заселена  здавна.  Тут  зустрічаються  археологічні  пам”ятки   трипільсьської  культури,  середньодніпровської.  Навколо  села  зустрічаються  залишки  курганних  поховань,  які  потребують  збереження  та  вивчення.

Вперше  в  історичних  документах   село  згадується  в  1579  році.  За  люстрацією  1622 р.  село  входило  до  Богуславського  староства. В  1631 р.  тут  налічувалось  12  дворів,  2  млини.  Населення  сплачувало  на  користь  старости  щоденну  подать   та  інші  побори  в  розмірі  34  злотих,  23  грошів.

Про  селе  Ісайки  є  згадка  в  подорожніх  нотатках  Павла  Алеппського  за  1654 р.:

«…Знай,  що  в  будинках  цієї  країни  ми  бачили  людей,  тварин  і  птахів,  і  вельми  дивувалися  багатству  в   них  всіляких  благ…  У  мешканців   дві  церкви.  Ім”я   цього  місця  Ісайки.   Кожен   дім  оточений  садком,   огорожа якого  утворена  з  вишень,  слив  та

Інших  дерев.  Земля  у  них  засаджена  капустою,  морквою,  ріпою,  петрушкою  та  іншою  городиною».

За  часів  Хмельниччини    село  входило   до   Корсунського,  а  потім  Білоцерківського  полку.  В  1702-1704  рр.  місцеве  населення   брало  активну  участь   у  визвольній  війні   на  Правобережній   Україні  проти  польського  гніту   під  проводом  богуславського  полковника  Самійла Самуся.  Після  Прутського   миру  1711  р. село  залишається  у  складі   Польщі.  За  люстрацією   1763 р.  з  151   двору   147  були   підданими  богуславського  старости  і  сплачували  на його  користь  чинш,  косове,  житній  сніп,  ставкове  та  інші  платежі  на  суму  6974  злотих.  Населення  Ісайок  брало  участь  в  Коліївщині  1768 р.   В 1777 р.  польський  король Станіслав – Август   Понятовський   подарував  село племіннику   Станіславу  Понятовському.  Феодальний  тягар  збільшився.

За  люстрацією  1789 р.   155  дворів   виконували  панщини  1332   піші  дні  та  88  тяглових,  а  також  сплачували  чинш  (податок)  та  інші  платежі  на  суму  9025  злотих.  У  селі  працювали  млин  і  винокурня.

В  1793  р. село  перейшло під  владу Росії, а  в  1799  р.  князь  С.  Понятовський   продав    село  графу Ксаверію   Браницькому.  На  початку  та  в  середині  ХІХ  ст.  зростає  невдоволення селян,  в  1855 р.  в  часи   КиЇвської  козаччини  Ісайківські  селяни  змусили   священника  записати їх у   вільні  козаки.  Селянські  заворушення  були  придушені  регулярними   військами.

Внаслідок  реформи  1861 р.  викупні  платежі  селянам  були  визначені   в  сумі  2859  крб.  40  коп.  на  рік  (враховуючи  високі  проценти  на  49  років вартість  землі    виростала  втричі).

1862  року в  селі  відкрита  церковно – приходську  школу  при  церкві.  Про  ісайківську  церкву  в  Ім’я  Архангела  Михаїла  говориться  в  візиті  1741  та  1746  років  Богуславського  деканату,  як  давно існуючу.  Вона  була  побудована  в  1726  р.  В  1748  році  була  побудована  нова,  дерев’яна,  яка  до  наших  днів  не  збереглася. В  Пам’ятній  книжці  Київського  учбового  округу  значиться,  що  « Исайковское   сельское  одноклассное  училище  помещается   в  собственном  доме. Учащихся  140  мальчиков,  окончило  10.  учитель  Ярмош  Дмитрий  Никифорович, окончил  курс  Коростышенской  семинарии,  на  службе  и  настоящей  должности  с  !  сентября  1897  г.,   содержание  250  р.   Законоучитель  священник   Кирилл  Кудрицкий…   При  училище   небольшой  кусок земли,  занятый  огородом  и  садом».

В  1869  р.   Граф  Браницький  продав  часину  Ісайківського  маєтку  департаменту  Уділів.

В  1900р.  в  селі  налічувалося  710  дворів  та  3440  жителів.  У  селі  2696  десятин  755 сажнів  землі,  з  яких  19  дес.  1005  сажнів  належить  Удільному  відомству,  39  дес.  1496  саж. -  церкві,  2637  дес. 654  саж. -  селянам.   Головне  заняття  населення -  землеробство  і  виготовлення    возів,  саней,  борін.  В  селі  діяла  православна  церква,  церковно – приходська  школа,  школа  грамоти,  казенна  винна  лавка,  14  вітряних  млинів,  4  кузні, є  фельдшер.   Пожежна  частина  мала  2  гідропульти  і  2  багра.

З  1866 р.  існувала  Ісайківська  волость,  яка  включала  5  сіл,  1  хутір,  4 ферми  і   1  фільварок   (  Х. Безодня, с.Біївці,  Біївецький  фільварок,  с.Дибинці  й  ферма,  села  Ісайки,  Яцюки,  Киданівка).  В  1900 р.  волость  налічувала  13750  жителів  (  чоловіків-6891,

жінок -  6859).  З  них  православних  - 13445,  католиків  - 10,  євреїв -  134.  У  волості  діяли  6 шкіл  -  двокласна  приходська,  однокласна  народна,  3  церковно-приходські,  1  школа  грамоти.  Землі  у  волості  -   12 162 десятин,  з  яких 2913  -   поміщицька,  299  церковна,   8949  -  селянська.

Наприкінці  1917  року  був  створений  волревком,  який  очолив  Гов’яда  Т.Г. Конфісковано  майно  економії  удільного  відомства,  Умовно  село  розділилося  на  два  табори:  з  одного  боку   проукраїнськи   настроєне  «вільне  козацтво»,  яке  організовують  член  Центральної  Ради  есер  Григорій  Порхавка  та   місцевий  житель  Вертелецький  Петро  (  отаман  Сокира).  Його  найближчий  сподвижник  Власенко  Степан  (  бунчужний  Бандура).  Загін  складався  з  кількох   десятків  чоловік,  які  відстоювали  ідею  самостійності  України.

З   другого боку  були  зпролетарізовані  наймані  робітники,  які  працювали  на  шахтах  в  Катеринославській  губернії  та  Донбасі,  а  також  прибувші  з  фронту    пробільшовицьки  настроєні  селяни :  Федоренко  Каленик, Кушка   Каленик, три  брати  Степаненки,  Ревука  Андрій,  Мартиненко  Трифон,  брати  Матійки  та  ін.  З  цієї  групи  створилась  більшовицька  організація.

В  1918 р.  в  село  ввійшли  німці  і  встановили  свій  порядок,  повернулися  орендарі.  Вільне  козацтво  стало  на  бік  гетьмана  Скоропадського  І  разом  з  німцями  ліквідувало  більшовицькі  осередки  в  окрузі.  Після  падіння  гетьманської  влади  село  перйшло  під  владу  Директорії.  У  березні  1919 р.  повернулися  більшовики.  Ісайківчани  Мартиненко  Трифон  та  Запорожець  Іван  були  обрані  до  Богуславського  ревкому.  Кілька

Ісайківчан  вступили  в  богуславський  загін  самооборони,  який  охороняв  місто   від  постійних  нападів  повстанців.  Тут  діяли  загони  Сокири  та  Зеленого.  У  квітні  1919р.  в  с.  Медвин  та  Ісайки  повстанці  об’єдналися  і  створили  « самостійну  республіку».

Причина -  розгортання  більшовицького  терору  проти  українського  селянства,  непомірна  продрозверстка.  Повстанцями  захоплений  Богуслав,  вбито  50  червоноармійців.  Об’єднані  сили  повстанців  нараховували  кілька   тисяч  чоловік,  але  згодом  розійшлися  по  домівках  під  тиском  регулярних  більшовицьких  частин.  У  вересні  1919 р.  село

Під  владою  денікінців,  а  всічні  1920р.  встановлюється  влада  більшовиків.  В  травні –

Польсько-українська  влада,  в  червні  відновлена  радянська  влада,  створені    волкомне-зами  (Іщенко М.П.)   та  сількомнезам  ( Клименко  Н.П.).  Вол комнезам  очолив  Куделя  Г.І.,   сіль ревком  Кривошия  Г.К.  Після  загибелі  отамана  Сокири,  повстанці  розійшлися  по  інших  загонах,  а  пізньої  осені  1920 р.  повстанські  осередки  остаточно  ліквідовані  регулярними  військами.

В  1922р. в  Ісайках  був  створений  перший  колгосп  «Комунар  Запорожець»   (голова -  М. Кисиленко ).  В  перший  рік  зібрали  урожай  по  22 ц / га   пшениці  і  по   350  ц  цукрового   буряка. В  1922  -  1923 рр.  було  організовано  ще  5  с/г  кооперативів В  1923 р.  ісайківську  волость ліквідовано,  село  увійшло  до  Медвинського  району.  В  1926 р.   в  селі    діє  початкова  школа,  2  лікнепи,  хата-читальня,  бібліотека.  В  1929  р.  розпочалася  примусова  колективізація,  до  колгоспу  приєднуються  кооперативи.  В  1930 р.  село  Ісайки  увійшло  до  складу  Богуславського  району.  В  1932-1933р.  жителі

Села  пережили  голодомор.  За  неповними  даними  від  голоду  загинуло  280  осіб.

Навесні  1934 р.  було  завершено  колективізацію.  Від  колгоспу  «Комунар  Запорожець»  відокремився  колгосп  ім.  Постишева.  З  того  часу  колгосп  дістав  назву  «Комунар»  і  мав  1600 га сільськогосподарських  угідь.

В  часи  сталінських  репресій    1937-1938 рр. в  селі  безпідставно  було  репресовано  25  осіб,  які  з  часом  були  реабілітовані.

В  1938 р.  колгосп  ім. Постишева  був  переіменований   на  колгосп  ім.. Горького.  Цей колгосп  в  1939 р.  став  учасником  Всесоюзної  сільськогосподарської  виставки.

В  1940 р. у  колгоспі «Комунар»  налічується  20  будівель  виробничого  призначення.  З  допоміжних  підприємств   працювали   цегельний  завод  і  три  млини. Поля  обробляла  тракторна  бригада  Медвинської  МТС.  В  селі  діяла  лікарська  дільниця,  середня  школа,  клуб.

27  липня  1941 р.  село  захоплене  німецько-фашистськими  загарбниками.  Гітлерівці  розстріляли   місцевий  партактив:  Г.Ф. Вакуленка,  Л.Д.Коломійця,  С.М.  Кириленка,  Л.Г. Кривошию,  І.Л.Павлика,  Ф. К. Кулика.  Після  жорстоких  катувань  розстріляна  19-ти  річна  Ганна  Ревука.  В  роки  окупації  на  примусові  роботи  було  забрано  понад  270  осіб  жителів  сіл  Ісайки  та  Яцюки,  на  фронтах  Великої  Вітчизняної  війни  загинуло  323  осіб.

26  січня  1944 р.  с.  Ісайки  було  звільнено  радянськими  військами.  У  визволенні  брали  участь   танковий  десант  старшого  лейтенанта  Белова,  337  стрілецька  Лубенська  дивізія  під  командуванням  полковника  Ласкіна  Г.Й.

Відновили  роботу  органи  влади,  заклади освіти  і  культури,  запрацював  колгосп,  медичну  допомогу  населенню  надавала  лікарська  дільниця.   В  результаті  укрупнення  колгоспів  в  1951 – 1952 рр.  колгоспи  «Комунар»,  ім.  Горького  села  Ісайок та  «Перемога»  села  Яцків  об”єдналися  в  одне  господарство  «Комунар».

Нині  на  території  сіл  діє  ТОВ «Ісайки-агро»,  фельдшерсько-акушерський   пункт,  Ісайківська  ЗОШ  І  - ІІІ ступенів,  будинок  культури.

Ісайківці  пишаються  своїми  земляками ,  Героями  Радянського  Союзу ,  Кисленком  Петром  Євдокимовичем,  Кириленком  Іваном  Родіоновичем  та  Мартиненком  Іваном  Павловичем.

 

Важливі анонси

No events

Додаткові сервіси