Синиця

Синиця

Село Синиця  – центр  сільської  ради,  розташоване  на  правому  березі  р. Рось при  річечці  Фоса  (Синиця),  за  17км.  від  райцентру  та  15км.  від  залізничної  станції  «Ольшаниця».

За  переказами,  Синиця  рахувалась  колись  містом  з  декількома  церквами  і  греко-католицьким   монастирем,  якому  належали  кілька  млинів  на  р. Синиця.  В  селі,  на  південь  від  р. Рось – сліди  змійового  валу.  Поблизу  села – могильник  зарубинецького  типу.  На  березі  р. Рось – залишки  двох  давньоруських  городищ.  У  ХІХ ст..  на  полях  було  два  кургани,  один  з  них  «Вакулина  могила» - поховання  скіфського  чоловіка,  який  займав  високе  становище,  досліджено  в  1990  році  археологами.

В  люстрації  1765 р.  Синиця  названа  містечком  і  рахувалась  особливим  староством  бувшим  у  володінні  до  1789 р. Костянтина  Олізара.

Про  церкву   синицьку  в  ім’я  Воскресіння  Христа  в   візиті  Богуславського  деканату  за  1746 р.  говориться,  що вона  закладена  біля  старої,  яка  існувала  з  1706 р.  Зруйнована  в  60-х  роках  ХХ  ст.  Відкрита  Свято-Вознесенська  на  місці  зруйнованої  в  пристосованому  приміщенні.  За  1795 рік  містечко  мало  80  дворів  в  яких 631  житель,  в  2007 р.  250  дворів  в  них  проживає  320  осіб.

Основне  заняття  населення -  хліборобство,  тваринництво.

Під  час  боротьби  за  встановлення  радянської  влади  в  селі,  в  лютому  1918 р.  створився  перший  ревком,  головою  якого  був  Омельян  Баштовий.  В  1922 р.  в  селі  створюються  ТСОЗи  «Зоря»,  «Ранок»,  «Іскра»,  «Нива»,  «Кущ».   В  1929  р.  ТСОЗи  перетворюються  в  колгоспи  ім. Першого  Травня,  «Кущ»,  «Нива»,  «Хлібороб».  В  1932 р. об’єдналися  в   один  колгосп  ім.  Першого  Травня.  Першим  головою  колгоспу  був  Крижанівський – направлений  райкомом  партії.

В  роки  голодомору  1932-1933рр.  в  селі  померло  понад  138  осіб.

В  1959  році  Синицький  колгосп  об’єднаний  з  сусіднім  Дибинецьким  колгоспом  в  одне  господарство  ім. Жданова.  В  1988  році  Синиця  від’єдналась  в  окреме  господарство  «Нива».  З  2000 р.  сільськогосподарський  виробничий  кооператив  «Нива», в  2004 р.  ПОСГП  «Лукас»,  «Нива»,  з  2005  р. – ТОВ  «Нива».

Село  Синиця  окуповано  німцями  17  липня  1941  року.   31  січня  1944 року  о  12  годині  дня  Червона  Армія  очистила  село  від  окупантів.  На  примусові  роботи  до  Німеччини  забрано  87  молодих  людей  з  села.  На  фронтах  війни  загинули  101  воїн-односелець,  імена  яких  увіковічено  пам’ятним  знаком,  встановленим  в  центрі  села.,  тут також  пам’ятний  знак  на  могилі  захисників  та  визволителів  села.

Репресовано:     Бурима  Клим  Антонович  1896р.н., українець,  колгоспник,  уродженець  і  житель  села  засуджено  в  1937  році  до  розстрілу.  Реабілітовано  1965  року.

Бурима  Антон  Терентійович  1885р.н.,  українець,  уродженець  і  житель  села,  одноосібник  Засуджено  в  1937  році  до  розстрілу.  Реабілітовано  1989 року.

Діденко  Мусій  Прохорович  1884р.н.  українець,  уродженець  і  житель  села,  колгоспник  засуджено  в  1937  році  до  розстрілу.  Реабілітовано  1965 р.

Куценко  Пантелеймон  Васильович  1890р.н.,  українець,  уродженець  і  житель  села  Синиця,  рахівник  засуджено  в  1930  році  до  10  років  позбавлення  волі.  Реабілітовано  в  1962 р.

Фесак  Гнат  Феодосійович  1910р.н.,  українець,  уродженець  і  житель  села,  студент  засуджено  в  1931 р.  до  3-х  років  заборони  проживання  в  12-ти  пунктах  СРСР.  Реабілітовано  1989р.

Чуприна  Йосип  Давидович  1892р.н.,  українець,  уродженець  с.  Синиці,  рахівник  засуджено  в  1938р.  до 8-ми  років позбавлення  волі.  Реабілітовано  в  1989р.

В  селі  клуб,  бібліотека,  ФАП.